Легенда Пидгорецького замка. укр. язык

    Легенда Підгорецького замку.          
               
                ПОБРАТИМУ МИРОСЛАВУ РЕШЕТИЛУ,- СЛАВНОМУ ЛИЦАРЮ-КОЗАКУ.
                ТА ЙОГО ДРУЗЯМ НАУКОВЦЯМ



Стоїть в Підгірцях,- величний та засмучений замок,-
Частинка "Золотої підкови"- львівського краю,
Про часи Речі Посполитої багато легенд та згадок-
В ньому атлант, напруживши м"язи кулю тримає.

Тут напевно розкажуть, про княжну Олену,-
Що в Плісненцях монаcтир людям розбудувала,
Про Всеволодовну :розумну,вродливу та чемну,-
Загинула княжна, коли половецька орда наступала.

Постав чудовий замок, за родини Конецьпольських,-
Творіння архітектора Андреа Дель Аква,-
Збагатився замок за короля Яна та Константина Собеських,
За Жевуських розігралася в замку страшна драма.

Воевода-князь обложився здобиччю славною,-
Старий мріяв з молодою дружиною дожити останок літ,
На прийомах та балах вихвалявся вродливою молодою павою,-
Заздрощі брали весь шляхетний підгулявший світ.

Старів воєвода- князь й потроху на людях дурнішав,-
Магію та алхімію в сівій мозок на біду запустив,
Без жалю народ в каземати саджав та вішав,-
Душу хіромантією свою безпечно занапастив.

На угоду дияволу, старечим ревнощам піддався,-
Поряд: старечий маразм та молоде жіноче тіло,
Зухвало над дружиною , перевертень, знущався-
Від дурощів та ревнощів, творив чорне діло.

Чи подавала привід, молода та вродлива Біла Пані,-
Цього мабуть ніхто вже серед людей не знає,
А, може й застав: з кимось у залі,стайні чи спочивальні,
Про те лишень, Підгірцівський замок пам"ятає.

Надумав старий пройдисвіт страту люту,-
Й дружину в каміння нещадно ,без жалю, замурував,
Так і лишив бідненьку в кайданах на віки закуту-
А, найтрашніше, що її по звичаю не поховав.

Так і досі,Біла Пані, бродить великим замком,
І чути стукіт її, в пустій залі, каблучків,-
В ніч страти зявляеться, та зникає ранком-
Шукає свою долю, а допомогти, ніхто не зумів.

Зовсім недавно зустріча її лицар - козак Решетило:
"Ой,Мирослав!- що ж Ти тверезий в тих підвалах робив!?"-
Перехрестився трічі, щоб душу свою не занапастити,
І козак вже не побачив, спаравжнє диво з див.

Плаче нещасна,ображена долею знатна пані,-
В ніч коли нещадну страту її чоловік учинив,
На ранок ховаеться у своєму потоємному схроні,-
Немає спасіння душі,бо священник обряд не сотворив.

Замок надійно,ховає :скарби,таємниці,легенди-
Нові закохані бродять, під старим Підгорецьким замком,
Всі ми бранці:Лади,Берегині,Афродіти та Венери-
Ось тільки Білу Пані,що мучаеться в замку жалко.