На сходах камінних помирала Осінь,
До храму лишився лиш крок, може два,
Спішила туди, ішла сповідатись,
Мабуть, не судилось, таки не дійшла.
Душа покидала тіло прекрасне,
І ангели несли її в інший світ,
А місто не знало... Покривало атлАсне
Білим вкривало Зимі прихід.
Другого дня вже про Осінь забули,
Панахиди не було, тризни також,
Лиш інеєм смуток падав на груди
Гранітним левам, що не спали чогось.
Не треба її жаліти, не треба,
Маятник часу її зупинивсь,
В раю вона зараз, мабуть, із Літом,-
Ось, небо синню ясніє – дивись!
Коли помира Осiнь
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110100601564
Свидетельство о публикации №110100601564
Рецензии