Мариво

Благати немає сенсу
Чекати не стане віку,
Молитись?- та вже не вперше,
Тільки Богові на потіху!
Я постукала- двері замкнені,
Пустота у серце закралася
Ні печалі там, а ні радості
І тримати тебе не старалася.
Ти впустив мене-було пізно,
Я стояла як на кордрні
Одягнена в окови залізні
Крепко-крепко зціпивши долоні.
Ще я бачила іншу дівчину,
Її погляд взривав все навколо,
Я відчула коханна й надію
Навіть через екран монітору...
Я ніколи не буду першою
І стояти я в черзі не буду
Стану тільки далеким маривом
І ти мене за це не осудиш!
Я так хочу у вічі поглянути,
Твою віру у щастя побачити,
Відчути биття твого серця,
Все на світі ще раз пробачити.
Закохатися знову у тебе
Ще сильніше, якщо це можливо,
Але все це немає сенсу
Бо ти дуже жорстока людина...
Знову цей сон примарився,
Знову я щрсь розбазікалась
Я ж не вмію писати вірші
Я сильніша за цю нісенітницю!!!
Я борюся сама з собою
Та схожа на якусь аномалію
Бо не зможу я жити з тобою
Але й без тебе життя нереальне!!!