***

Серденько кличе у минуле

Екзамену боялась більш всього,
Але все вийшло надто легше,
Бо я побачила його,
І враз розквітло моє серце!

Пішов здавати він переді мною,
А серце колотило швидко,
Я не забула голосу твого,
І не забуду, моя квітко!

За партою сиділа як чужа,
Чужа – нікому не потрібна,
А як душа моя звала,
Спасти його була я здібна.

Не так було б гірко, опально,
Якби не доторкнувся до душі,
Він дав машинку – дуже схвально,
Віддав – і стало холодно мені.

Він все забув – і ту промову,
Що ледь погодилась сказати,
А я все пам’ятаю, Вово,
Нажаль – не можеш ти згадати!

У тебе душу у полон забрала,
Дівчина хотівська, а я…
Я тільки мучилась, страждала,
Така все ж доленька моя!

Він здав екзамен, не дивився,
Як пильно очі слідкували,
В минуле спомин мій подівся,
Я плачу – мене обікрали!

Я кажу всім, що позабула,
І постать, очі – все навік,
А серце кличе у минуле:
«Це твій, єдиний, чоловік!»

12.02.94 р.