Дощ розбивав свої краплі об землю безжально,
холод так жадібно рвався до теплого тіла.
Ти замерзала так незрозуміло й несхвально.
Ти замерзала. Але ти сама так хотіла.
Мокрі гілки захищалися люто од вітру
і не здавалися у цім шаленім двобої.
Ти залишалась одна і не бачила світу.
Це був твій спокій. І ти так хотіла спокою.
Небо недобре все нижче і нижче спадало.
Темрява лізла і жерла усе, що навколо.
Ти у думках своїх вже ці місця покидала
і не збиралась сюди повертатись ніколи.
Ти
© Copyright: Валерий Линник, 2010
Свидетельство о публикации №110100207852
Свидетельство о публикации №110100207852
Рецензии