Терпляча мить – коли приховано болить.
Протерте і полатане від зносу,
тримається на тім чого вже досить –
і райських яблук, і словесної смоли.
Злі язики, ці смолоскипні гірчаки –
чужого щастя пастухи. У стійла,
женуть у пересуди грішне тіло.
А ляпасний з ланіт вогонь – такий їдкий,
блідий, мов мрець. Лапач він куль і сну їдець –
синдром набутого їдом-би-їсти.
Моє, заплакане в безлюдді, місто
ступає босоніж по битому... сердець.
О, сльози ті! Не розбереш в нічній сльоті...
Із неба кров, а кровоточать крівлі.
Такі невідоротно-очманілі
уста закутують цигарки плаз у тінь.
Здається все. Коли здається – то несе
тією тінню неминучу втрату,
настояна у пустоті, кімната
буттю, вгодованому думкою про сенс,
про серця бій, котрий лишає по собі
відбитки винні проби золотої
і дилатацію – як дім ізгою.
Коли приховано – терпливо, далебі.
1 Жовтня 2010
Коли приховано
© Copyright: Юрий Лазирко, 2010
Свидетельство о публикации №110100200646
Свидетельство о публикации №110100200646
Рецензии
Дякую, Аніно.
Пишу - як відчуваю.
Дуже втішений, що сподобалось,
ЛЮ
Юрий Лазирко 04.10.2010 23:24 Заявить о нарушении
Пишу - як відчуваю.
Дуже втішений, що сподобалось,
ЛЮ
Юрий Лазирко 04.10.2010 23:24 Заявить о нарушении