Зорям – крапельки сну
і шматочки думок.
А вітрам –
розпашіле, гаряче лице.
Загубився? Знайшов?
Здогадався, що це -
лиш безжальної
долі моєї
урок?
У туманах нічних
мовчки зник
без вагань,
без вагітно-важких
кроків - тих,
що назад.
І без слів, що так часто
звучать невпопад
в порожнечі
несказаних ніжних
зізнань.
Ти в країну свою
теж самотньо пішла.
І нема вже листів
та вітрів-листонош!..
В лабіринті безкраїх
чужих огорож
ми згубили
останні краплини
тепла.
Ось кохання з долоні -
озимим зерном,
загубившись, засне,
щоб розквітнути знов
десь весною з під-снігу -
червоно, як кров -
не для мене
написаним щирим
листом...
Ми згубили останн1 краплини тепла...
© Copyright: Михаил Исаевич, 2010
Свидетельство о публикации №110100100434
Свидетельство о публикации №110100100434
Рецензии