пишу тоб

Однією хвилястою лінією
Пишу я виразно тобі.
В бумажці пастою темно-синьою
Нагадую я про часи страшні.
Як наші прадіди великі
Лягали прямо під вогонь.
Думки зостались тільки світлі,
Ти ветерану протягни долонь!
Бо там колись, під Сталінградом,
Вирішувалась доля всіх.
Лунали вистріли снарядів
Жорстоких німців тих.
Страшними гарматами
Довкола всіх вбивали,
З гучними автоматами
Хати в людей забирали.
Бідолашний народ там гинув,
Стогнав, мучався, кричав,
Але дух до Батьківщини линув,
Який їх так старанно захищав.


Пліч-о-пліч всі разом: і батько, і син.
А жінка чекає обох з війни.
Та чується поруч знайомий дзвін,
На жаль, не уникнуть нікому біди.
Пліч-о-пліч всі разом: і батько, і син
Лежать на кривавій холодній землі.
Та жінка не знає тих самих картин,
В яких проявились мужньо вони…

Незламна віра  і могутня сила 
Долала в битві ворога страшного,
Та патріотом кожного зробила
Хто зміг боротися проти терору.
Було вже видно – відступає!
Радіють люди, ворог їх злякався.
Щасливий звук нарешті вже лунає,
І в перемозі кожний вже переконався.
Звільняють німці рідний край,
В лікарні переповненій шумлять солдати.
Ось знають нашу Русь всі хай!
Повинен ворог все віддати!

Та все ж невесело мені.
Я згадую про тії втрати.
Та пам`ять давить на чолі:
Так довго не могли здолати!
Багато полягло їх там.
Не кожен зможе перерахувати,
Але обов`язок це нам –
Про теє добре дуже знати.
Бо за свободу життя віддали,
За краще життя, за майбутній народ!
Тоді вони іще не знали,
Що пам`ять покладуть в комод.
Тож наші прадіди великі
Лягали прямо під вогонь.
Думки зостались тільки світлі,
Ти ветерану протягни долонь!