Час - велетенська пустеля. - на укр
Моторошний пісочний
Годинник Господа,
Де дмуть самі самуми –
Повільно випарює з тебе
Життєдайну вологу,
Що ти її намарно
Намагаєшся відновити
Літрами дешевих алкогольних напоїв,
І занадто велика,
Брунатна через спеку шкіра
Обвисає на тобі
Незґрабними бганками,
Наче костюм з чужого плеча.
Твоя вкрита зморшками й близнами твар
Щоразу більш
Вподібнюється до ритуальної машкари
Втаємниченого у світ духів
Африканського чаклуна –
Хіба що очі залишаються ще живими.
Вибалушені
Очі, які живуть окремо.
Зазирни на денце шклянки –
Що ти там бачиш?
Як навколишній світ
Розколюється в гранях,
Наче свідомість шизофреника?
Смерть, дедалі наочніше,
Проступає жовтими плямами
На тканині сорочки, під пахвами,
Жовтиною зубів і жовклістю пальців,
У тих місцях,
Де ти, зазвичай, стискуєш міцні
Сиґарети без фільтру.
Скільки позоставлено попелу
На стільницях міських
Кав’ярень та кнайп,
Липких від проллятого
Червоного вина
І загуслої крови самогубців...
Скільки виснажених
Пошлюбним досвідом коханців,
Скільки зґвалтованих життям
Підтоптаних підлітків
Скільки надій, що передчасно сконали,
Щойно потрапивши в зону
Підвищеної напруги...
Але твоя ще зіпає
Викиненою рибиною
У цупкому повітрі
Цього проклятого Богом місця
Серед дружніх пиятик,
Родинних «шкандалів» і
Позбавлених найменшого змісту
Псевдоінтелектуальних розмов.
Свидетельство о публикации №110092401099
Кошка В Окрошке 05.10.2010 20:44 Заявить о нарушении
Или же в смысле образности и общей атмосферы?
Я все еще очень плохо знаком с его творчеством. Мне трудно судить.
Игорь-Франтышек Сидоренко 06.10.2010 17:07 Заявить о нарушении
Кошка В Окрошке 07.10.2010 16:18 Заявить о нарушении
Кстати, о творении Городецкого. В Киеве я был лишь однажды. Так уж получается, что в основном я бываю на Западе, а не в Центре и на Востоке (моя мечта побывать у вас в Харькове - из-за конструктивизма, центром которого Харьков, застраивавшийся как раз в 20-е - 30-е гг. ХХ века, в эпоху расцвета этого, мною обожаемого стиля, ибо был в то время украинской столицей, является). Так вот, зная о существовании т.н. "Дома с химерами" (видел его многажды на снимках и заочно был в него по уши втрескавшись - модерн второй, после конструктивизма, по любимости у меня стиль), я направил свои стопы к этому архитектурному шедевру, тем более, что было это не сложно, учитывая его месторасположение - в центре города, практически на майдане Незалежности (на его краю). Но, увы, все что мне удалось увидеть - самый краешек, и то - на приличном расстоянии, и из-за решетки, коей здание было обнесено - ибо там обосновались какие-то властные структуры (я тогда внутренне кипел от злости, я считаю, что подобные шедевры должны быть свободно доступны - неважно, что там находится на сей момент - любому желающему для обозрения, злость была тем большей, что у власти тогда находились "оранжевые", которым я сопережевал, да и сейчас, несмотря на все их грешки, провалы и дурости, взаимное мочилово и тому подобное, сочувствую - к "своим" требования всегда выше, хочется чтобы ОНИ-ТО точно были идеальные, достойно выглядели, мыслили и вели себя, именно поэтому им это было тяжелее простить). Вот так вот и произошла моя, говоря по-ахматовски, "невстреча" с творением Городецкого, увы. :(
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 05:40 Заявить о нарушении
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 05:57 Заявить о нарушении
к дому с химерами по крайней мере еще недавно подойти было вполне можно, а сейчас не знаю, он же теперь резиденция президента, как Вам это нравится? :)
и еще его покрасили в серый. Не люблю, когда дома перекрашивают. Когда я его видела лет 10 назад, он был желтоватый. Не знаю, может, ИЗНАЧАЛЬНО вообще он серый и был.
А у нас в Харькове тоже есть свой дом с химерами, летом гуляла и наткнулась, он волшебный
Ы, а конструктивизм я как раз не тойво.
Кошка В Окрошке 08.10.2010 11:49 Заявить о нарушении
ГОФМАНОВА НІЧ
По рубаних щаблях -
в провалля, в яму, в тьму,
По рубаних щаблях, по сходах обважнілих,
І по обвислих, висклизаних схилах -
В брухатий льох, в заброьохану корчму.
В корчму без вивіски, без назви і наймення,
В корчму скажених бюрґерів, голодних волоцюг,
В корчму фантастів, візників і шлюх,
В корчму огидного й ганебного натхнення.
Роззявилась вона, закопана в землі,
Мов кислий рот п'яниць, де, наче зуби трухлі,
Стирчать свічки, ллючи жовтавий лій
На стіл дубовий і дебелі кухлі.
Мов кулаки бубняві й круглі,
Мов яблука важкі, плоди добра і зла,
Лежать на випнутих, на кремезних столах
Налляті оливом, вином і лоєм кухлі.
Скриплять, вискрипують, вилискують столи,
Вином закаляні і пальцями залапані.
Смердючий лій шкварчить в окапинах,
Що зі свічок поволі попливли.
Поважно правиться затаєний обряд
Банкетів виспрених, замислених пиятик,
Де кожен із п'яниць - філософ і фанатик,
Сновида й брат, Серапіонів брат.
Тут тисячі годин, тут тисячі ночей
Регоче й п'є єхидний Амедей,
Поет злих слів і вигадок свавільних,
Король нічих, врочисто-божевільних
І похоронних асамблей.
Ось він сидить, цей куций Мефістофель,
Недобрих учт похмурий бенкетар.
Ах, що йому до жінчиних пантофель,
Врядовницьких чинів і орденів, і чвар!
Ковтає мовчки дим, вино слизьке і слину,
Мовчить і дивиться, і гне свою живу,
Загострену, мов голий нерв, брову,
Неначе сласний кіт худу і хтиву спину.
То ж він - гігантський кіт, улесливо солодкий,
То ж він, - засмучений уявою маньяк,
В гурті розпусників, поетів і кривляк
Сидить з лицем диявола й девотки.
То ж він, - гігантський кіт, добрячий котик Мур,
То ж він гне спину й випускає кігті
І тут в сліпій корчмі, в нуднім камергерихті.
У веремії кішл, у млі магістратур.
Театр потвор, театр п'яних калік -
Він одкривається для мрійника й фантаста,
Й презирливо брова згинається зубчаста,
І в ясна б'є розбещений язик.
- Я не п'яний! Як смертник той, я щедрий!
Хазяїне, свічок! Хазяїне, вогню!
Хазяїне, вина! Нам цукру, спирту й цедри...
Віват, поезіє! Так випиймо ж за ню!
Підпалюй спирт! Святе автодафе,
Де спирт пала, мов християнські душі...
Кричіть, захоплені клікуші,
В берлинському блюзнірському кафе!
Шумує зграйний пунш, і майорять огні,
Блакитні язички підплигують угору
В лункім, як черево, й блискучім казані.
- Панове, пуншу Теодору!
Натхнення й істина в вині...
І наче ватра тайних інквізицій -
Холодна заграва гарячого вина.
- Так що ж, черпаймо з казана,
З товстого казана пекельної водиці!
Парують і шумлять отруйні пугарі,
І вогники стоять, як пальці сяйні й сині,
А над людьми кружляють угорі
І ліри в тьмі, і дим, і тіні.
Розплившися, пливуть в його уяві хворій
Червоні ліхтарі зашарених облич;
Рушає карнавал фантасмагорій,
Лютують блискавки страшної тишини,
Роти провалюють, розтявши губи лезом,
І котячи слова по кручах фрази в безум,
Неначе в прірву круглі валуни.
Встає огонь, я стовп, встає, як стовп, гармидер,
Як стовп і стогін, - над старим столом.
- Я в смерті ще раз хитро видер
Кипучу ніч з натхненням і вином.
Кладу на плечі ніч кипучу,
Як хрест ганьби, як чорний слуп.
І труп, свій власний, бідний труп,
Мов некрофіл, ґвалтую й мучу.
В ганьбі, огиді, шалі й трясці
Наказую я привидам-словам:
Із прірв свідомості, з найглибших людських ям
Ви павуками тихими вилазьте!
Мов павуки пухкі й ослизлі,
У тільці несучи отрут скупий пухир,
Повзіть з шпарин проламаної мислі,
Щоб я, поет, святоха і блюзнір,
Поклав вас трупами на зляканий папір,
Щоб череп репнув, й звідти, з чорних дір,
Потворні мрії вистромляли ссальця.
Тоді перо, як крик, накидується в пальцях
На плеканий, заплаканий папір...
Так хорони ж, скрипучий манускрипте,
Пекучу порохню з сандалів сатани!..
Брати! Вина! Вина мені насипте!
Нехай киплять ізнов бурхливі казани!
Хай гугонять ключі напружено і густо,
Прозористі бурштинові ключі...
Приходь! Чекаю уночі
На тебе, творча зганьблена розпусто!
Сердите серце рве на ланцюгу, -
На ланцюгу, проклятий волоцюго!..
І келиха бере із рук старого друга,
Щоб загасить суху свою жагу.
Кричать розмовинки. А він стоїть і слуха,
Стоїть і дивиться скажений Амедей.
Мов краб, чіпляється ущиплива ядуха
У голе горло втомлених людей.
Наважившись бенкету край покласти,
Знесилівши від слів і від вина,
Просмолений, тягучий, чорний квастер
Уважно в жмені мокрій розмина.
Ще в казані хвилюється заграва,
Та тиха тьма росте й шепоче круг стола.
Служниця заспана недбало принесла
У картузах тютюн масний і кучерявий.
Пливе вихлястий дим з фаянсових люльок,
І довгі чубуки гарчать, уже захрипши.
Хвилини мовчазні, найлюбші і найліпші,
Хвилини млявих мрій, поплутаних думок.
Приклавши до ротів люльки, немов кларнети,
Струю із чубуків висмоктують смачну
Утихомирені, замислені поети.
О, музико люльок, кантати тютюну,
Злетівши вгору струй блакитні піруети!
- Ах, ах! Доволі слів, натхнень, верзінь і смерті!
Він не страшний - німецький добрий чорт!
Де ноти, Гофмане? Де Глюкові концерти?..
Музикусе, на нас чекає клавікорд...
Акорд би стистнути оцим рукам блідим,
Щоб наливався звук й стенався композитор!
І він підводиться, і стеле вірний вітер
Йому під ноги, наче стяги, дим.
Кладе свою правицю волохату
На білі щелепи приборканих клавіш.
Та б'є дванадцять раз. Стискаються щільніш
Два чорних пальці циферблату,
Мов діючи нічну посвяту
Серапіоновому брату,
Вмочивши пучки в час, в свячений час і тиш.
- Панове, час іти. Подайте-но плащі!
Не будьмо, друзі, надто романтичні...
- Надворі дощ...
Скриплять ізнов дощі,
Мов над папером пера педантичні.
Старий Берлин розписують дощі
Ґотичним почерком, рясою крапель гострих...
І крізь колючий дощ, мов крізь густі кущі,
Хто продереться, подолавши острах?
То радник Гофман по калюжах човга,
Підплигуючи, йде і марить у півсні,
А вулиця за ним, як гама рівна й довга,
Пливе, кружляючи, притихши в далині.
Плескаті площі заросли дощем,
Струмким кущем дощів глухих і нерухомих,
І над п'яницею, безумцем та митцем,
Хитається, як звук, їх виміряний помах.
Ах, колонади тонкостеблих струй,
Ах, дощ химерний - в прорізах і стрілах,
Хитайся і злітай, хитайся і лютуй,
Трощи в трикутничок знайомого причілка!
Знайомий дім, де жінка й тепла грілка,
Знайомий дім з шухлядками кімнат,
Ковпак нічний, бавовняний халат,
Огрядна пічка, і приємний чад
Із мідного прокислого кадилка...
- Амеліє, ти спиш? Амеліє, - та де ж ти?
Йди двері відчини, бо тричі стукав хтось...
Це, Амедею, ти? Приплентався нарешті?
Скидай-но туфлі, бруду не нанось...
І, туфлі кладучи до груби, щоб протряхли,
Сміється Амедей замислено собі,
І посміхаються з полив'яної кахлі
Рожеволиці лицарі й дівиці голубі,
І черевань, розцвічений у блойвас та цинобру
(Полив'яна ідилія голландських мулярів),
До себе пригортаючи свою коханку добру,
Теж посміхнувся ввічливо й замріяно зомлів.
Фламандська ніч розпарена, в квітках,
пташках та бантах,
Мов дівка угодована, паруючи, стоїть.
Полива жирна топиться, гладкі блищать драбанти,
Червець на них вилискує, зелінка і блакить.
Рипить підлога повагом, скриплять кульгаві двері,
І Гофман - у притулкові своїх буденних чар,
Де на пузатому старому секретері -
Перо крилате й ситий каламар...
1929. ПОЕЗІЇ. Київ, "Книгоспілка", 1930.
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 18:39 Заявить о нарушении
АПОКАЛІПСИС
Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети
тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем
і в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,
і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром.
Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.
На зорях, мов на стінах, цвіль, черва,
зелінка й вогкість
Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом
аж обростуть за ніч, мов круглі пні, кошлатим мохом!
Підземних рік слизьке, примарне зілля,
мокрі зорі й змії,
долини місяця оброслі горіховим гаєм.
Сто днів і сто ночей ідуть руді дощі і вітер віє,
вода підноситься і зорі й тюрми заливає.
Де не оставсь на каменю ні камень, де зрівнялись гори
знов мулярі нову тюрму будують з брил
квітчастих.
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори,
і мотуз вішальників для живих приносить щастя.
1936
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 19:00 Заявить о нарушении
* * *
Буйное вундеркиндство тополей;
Угарная острота черёмух;
Утрированные колпачки каштанов;
Шершавые подмышки бузин;
Земляная сочность сиреней;
Огуречная свежесть жасминов;
Лёгонькие крылышки шиповников;
Ювелирные подвески боярышников;
Озябшее шушуканье осин;
Льстивые диваны ив;
Тёмная гордость ольх;
Узорчатая горечь берёз;
Ржавые ноги рябин;
Крепкое шуршанье дубов;
Сухая размеренность сосен;
Просмолённая прелость ёлок;
Непролазные заросли орешников;
Сладкая гарь лип.
Поднебесный простор сена;
Меховые сугробы мхов;
Добродушные своры репейников;
Шерстяные веера лопухов;
Вспыльчивые стаи крапив;
Пряные горлы дягилей;
Ситцевые куколки мальв;
Укромные рюмки повилик;
Китайские зонтики анисов;
Прислушивающиеся головы подсолнечников;
Связное перестукиванье камышей;
Стеариновые фарфоры водяных лилий.
Акварельные кулачки кувшинок;
Медовая сырость незабудок;
Багровые макушки конских щавелей;
Трепещущий бисер богородицыных слёзок;
Растрёпанные конуса петухиликуриц;
Пушистые мизинцы тимофеевок;
Лимонные огоньки лютиков;
Обгорелые головёшки одуванчиков;
Пролетарские созвездья матрёшек;
Солнечная лекарственность ромашек;
Колыбельная безвольность колокольчиков;
Зубастые гирлянды мышиных горошков;
Двухголосная пестрота ивандамарий;
Открытые ранки гвоздик;
Летние небеса цикориев;
Финиковые косточки хлопушек;
Бенгальское пламя чертополохов;
Острые зубки маргариток;
Интимная нескромность ночных фиалок;
Щетинистые брошки полевых астр;
Раздутые ноздри львиных зевов;
Липкие язвы дрём;
Театральные капоры кашек;
Выцветшая ветхость бессмертников;
Суховатый мёд васильков;
Пыльная хина полыней.
Скромные ёлки ржей;
Полные косы пшениц;
Усатые хребты овсов;
Дурманящая вялость коноплей;
Отяжелевшие султаны просов;
Поджаристые брызги гречих;
Голубоглазые жилки льнов;
Пышные усы ячменей.
Стеклянные бусы смородин;
Карамельные пузики крыжовников;
Мокрые губки малин;
Близкие глаза вишен;
Выпуклые лбы клубник;
Загорелые лысины яблок;
Отёкшие окорочка груш;
Распухшие гланды слив;
Веснущатые носики земляник;
Выдавленные капли костяник;
Пресное сусло черник;
Горьковатые пригорки брусник;
Раскалённые ячмени волчьих ягод;
Вяжущая сладость можжевельников.
Прыщавые нарывы мухоморов;
Влажные струпья поганок;
Сырые пузыри дождевиков;
Гончие подпалины зайчат;
Рыжие лилии лисичек;
Вылупившиеся шишки шампиньонов;
Карапузная спесивость боровиков;
Краплёные стволы подберёзовиков;
Бесстыдный приапизм подосиновиков;
Сопливые толпы маслят;
Разноцветные блюдца сыроежек;
Мохнатая мертвенность груздей;
Крепкие уши рыжиков;
Скользкие болванки валуёв;
Продрогшие пучки опят;
Дешёвая крепость сухарей;
Розовая фланель волнушек.
Скрипучая пышнота капуст;
Ревматические опухоли картошек;
Деревянные кубари реп;
Лошадиные коленки свёкол;
Ядрёные корни морковей;
Хрупкие шелка луков;
Обдрипанные миноги петрушек;
Помойная доблесть редек;
Детские трупики спарж,
Девичья старость редисок;
Тупая талантливость огурцов;
Морская свежесть укропов;
Крепкая непристойность хренов;
Напряжённые груди бушм;
Свиные туши кормовых свёкол;
Здоровенные вымена тыкв.
Холодные ляжки дынь;
Футбольные ядра арбузов;
Мускулистые волокна ананасов;
Мозолистые комья гранатов;
Потрескавшиеся губы апельсинов;
Ликёрные язычки мандаринов;
Ватные шейки бананов;
Аппетитные ягодицы персиков.
Сладкий пот резед;
Горькая свежесть астр;
Грудная сладость роз;
Мягкий перец левкоев;
Пленная томность табаков;
Картофельная юность вербен;
Уездный яд бархоток;
Плакучие метёлки мят;
Податливые щёки маков;
Медузьи причёски георгинов;
Нежный батист душистых горошков;
Узорные лапы папоротников;
Огненные бокалы лилий;
Епархиальная наивность анютиных глазок;
Надушенные чепчики гелиотропов;
Гусарская пустота пионов;
Кружевная мякоть гвоздик.
Густые кусты азалий;
Любопытные мордочки альпийских фиалок;
Бескровные щупальца хризантем;
Выдохшиеся ладони персидских сиреней;
Непристойная распущенность тубероз;
Изнасилованная бледность лилий;
Мясистая вонь гиацинтов;
Ненасытная извращённость орхидей;
Шикарные махры гортензий:
Обнажённая теплота мимоз;
Важная безуханность тюльпанов;
Чахоточные свечи нарциссов;
Недоношенные щепотки подснежников;
Восковые фигурки ландышей.
Март 1927
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 19:11 Заявить о нарушении
ПОРТРЕТ
Взглянь на род человеческий. Он
ведь есть книга; книга же черная.
Гр. С. Сковорода
Мясистый нос, обрезком колбасы
нарисший на мышастые усы,
проросший жилками (от ражей лени),—
похож был вельми на листок осенний.
Подстриженная сивая щетина,
из-под усов срывалась — в виде клина;
не дыней ли (спаси мя от греха!),
глянь, подавилась каждая щека?
Ленивей и сонливей лопухов,
солонки сочные из-за висков,
ловя, ховая речи, вызирали
печурками (для вкладки в них миндалин).
А в ямках-выбоинах под бровями
два чернослива с белыми краями,
должно быть, в масле (чтоб всегда сиять),
полировали выпуклую гладь.
И лоб, как купол низенький извне,
обшитый загорелой при огне,
потрескавшейся пористою кожей,
проник заходиной в колосьев ложе;
и взмылила главы обсосок сальный
полсотня лет, глумясь над ним нахально:
там — вошь сквозная, с точкою внутри,
впотьмах цепляет гнид, как фонари.
1912
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 20:27 Заявить о нарушении
http://www.stihi.ru/2010/10/07/881
Я, конечно, немного переборщил - читать все эти вещи, тем более вдумчиво, наслаждаясь каждым нюансом, каждым образом, Вам будет, верно, тяжело - в электронном виде, да еще и здесь. Это лучше делать в книжном варианте, со страницы, медленно, маленькими глотками. Мне б, признаюсь, было тяжело. Но, может, хоть частично воспринять Вы сможете.
Игорь-Франтышек Сидоренко 08.10.2010 20:38 Заявить о нарушении