... а коли тобі пощастить, і ранкова веремія (розбудити малих-нагодувати малих-одягти-виперти за двері) мине безболісно, і навіть весело, а потім знову пощастить - і ти першою вскочиш у порожнісіньку маршрутку, і гепнешся біля вікна, і швиденько-швиденько одягнеш навушники - приготуйся - зараз почнеться....
почнеться бабине літо, найніжніша пора - білі мережані рукавички на зелених руках ранкової трави...
вмикаєш у навушниках акордеон.
раз, два, три....
почали!
а потім їдеш на роботу - містом ранковим - вулички знайомі до найменшої зморщечки, бруківка покоцана - стриб-стриб - автобус, як великий жовтий заєць, підстрибує вайлувато, і ти підстрибуєш у його животі, і люди всі - підстрибують, і музика у твоїх вухах підстрибує, і дерева обіруч підстрибують - аж раптом - ах! - видихаєш усім тілом - туман.
озеро, вкрите цупкою завісою Н_і_ч_о_г_о. Рибалки, що закинули свої довірливі вудки у Н_і_щ_о: ловися, рибка, велика й маленька. Велосипедистка у червоному береті, що накручує на педалі свої дні жалючі та ночі жалкі - їде краєчкою берега; рубцем Кесарського розтину - тут іще ти, смішлива, а там уже - немовля залюляне; мчить на своєму ровері легковажному осіннім приконеччям, межею туманною...
...а ти лише дивишся, ти, серце, нині - лише глядач - вдячний глядач, усміхнений глядач, щасливий глядач.
- бачиш, білий пес дрімає поміж іржавого листя?
- гав!
- бачиш, сива качка сідає на сиву воду?
- плюсь!
- бачиш, дідусь замітає на купу листя мертве?
- кахи-кахи...
...і кахельки щастя - (акордеон_заєць_рибалка_дівчина_пес_качка_дідусь) - дбайливо ховаєш у торбу - бо зима довга, бо кахлі теплі, бо так.
і зістрибуєш - приїхали!
і ...теплого тобі дня, серце!
кахельки щастя
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110092303015
Свидетельство о публикации №110092303015
Рецензии
Cтарий акордеон і скрипочка стара в старій Європі,
де баґет і кава, як той туман, що в левади зайшов
з осіннього Дніпра, по вуличках вузьких
свій незрівнянний розливають аромат.
Нас тут немає та й мабуть не буде...
Натомість в буді пес дрімає. Ти не повіриш.
Його назвали Будя, скорочено від Будулай.
Він також вже старий, але як цуценятко любить ласку.
Йому цукерку я приніс і трішечки ковбаски. Він стереже мій сад
хоча ця служба не потрібна. Бо яблук - море. Крадіїв нема
Та і сусіди майже повмирали. Тут тихо як на хуторі.
Лиш час від часу потяг гуркотить за річкою, за луками, за тином
Скотину гонять, теж подія. Для пса сусідського, що привезли на дачу...
О, ні я не жалкую, я не плачу за табунами коней, що забредали з лук у левади, а потім в лузі отаву толочили, гнилички збирали. Їх силуети проковтнув туман. Але вони живуть в мені як пахощі Шале д'Арсі живуть в тобі, моя Землячко...
Валео Лученко 26.09.2010 18:15 • Заявить о нарушении
де баґет і кава, як той туман, що в левади зайшов
з осіннього Дніпра, по вуличках вузьких
свій незрівнянний розливають аромат.
Нас тут немає та й мабуть не буде...
Натомість в буді пес дрімає. Ти не повіриш.
Його назвали Будя, скорочено від Будулай.
Він також вже старий, але як цуценятко любить ласку.
Йому цукерку я приніс і трішечки ковбаски. Він стереже мій сад
хоча ця служба не потрібна. Бо яблук - море. Крадіїв нема
Та і сусіди майже повмирали. Тут тихо як на хуторі.
Лиш час від часу потяг гуркотить за річкою, за луками, за тином
Скотину гонять, теж подія. Для пса сусідського, що привезли на дачу...
О, ні я не жалкую, я не плачу за табунами коней, що забредали з лук у левади, а потім в лузі отаву толочили, гнилички збирали. Їх силуети проковтнув туман. Але вони живуть в мені як пахощі Шале д'Арсі живуть в тобі, моя Землячко...
Валео Лученко 26.09.2010 18:15 • Заявить о нарушении
...Стара Європа – ( добра_стара _Європа ) – бабця сухесенька, що химерною сяйливою бабкою пролітає над ранковим бруком Клюні.... Шкіра її – пергамент, коси її – білі змії розморені, сховані у зеленому кубельці капелюшка... На повідочку сріблястому – одному на всіх повідочку – вона повагом веде трьох кудладих близняток : Жана, Поля і Сартра, і песики голосно нюхають аромати ванільних круасанів з кав»яреньки «Дорога свободи»...
«Треба пересадити герань, дорогенька», - нагадував учора чоловік, закриваючи на ніч віконниці – таким чином квіти залишилися спати по той бік її життя. Вона довго не могла заснути – старече тіло, висохле й невагоме, білою хмаркою припіднімалося над ліжком, за вікном безхатньою кішкою шарудів дощ, і ноги нили - чи то від погоди, чи то від ранкової прогулянки на підборах. Хай і невисокі, хай і надійні, як її пізня мудрість, та підбори в такому віці – це вже «іспанські черевички», а не атрибути Жінки.....
Нарешті вона заснула, і собаки її заснули, і герань, і чоловік у сусідній кімнаті...
І увійшла вона в Лету босоніж....
.... і снився їй бик – білий, як молоко, бик, що везе її – юну і золоту – на своїй широкій спині. Босі засмаглі ноги – її ноги – міцно вперлися у його теплі боки, і залишилося лише: море, чорне, як ніч остання, і біла цяточка богобика, і довгі дівочі пальці – її пальці - що пестять сиву густу гриву...
і що ж то було насправді – чи то викрадення, чи звільнення, чи втеча омріяна?
...бик струсив головою – солона вода потрапила у ліве вухо, і Європа – полонянка солодка – обійняла його міцну жилаву шию: ну ж бо, не бійся, ось він уже - наш золотий острів...
Ганна Осадко 28.09.2010 17:15 Заявить о нарушении
«Треба пересадити герань, дорогенька», - нагадував учора чоловік, закриваючи на ніч віконниці – таким чином квіти залишилися спати по той бік її життя. Вона довго не могла заснути – старече тіло, висохле й невагоме, білою хмаркою припіднімалося над ліжком, за вікном безхатньою кішкою шарудів дощ, і ноги нили - чи то від погоди, чи то від ранкової прогулянки на підборах. Хай і невисокі, хай і надійні, як її пізня мудрість, та підбори в такому віці – це вже «іспанські черевички», а не атрибути Жінки.....
Нарешті вона заснула, і собаки її заснули, і герань, і чоловік у сусідній кімнаті...
І увійшла вона в Лету босоніж....
.... і снився їй бик – білий, як молоко, бик, що везе її – юну і золоту – на своїй широкій спині. Босі засмаглі ноги – її ноги – міцно вперлися у його теплі боки, і залишилося лише: море, чорне, як ніч остання, і біла цяточка богобика, і довгі дівочі пальці – її пальці - що пестять сиву густу гриву...
і що ж то було насправді – чи то викрадення, чи звільнення, чи втеча омріяна?
...бик струсив головою – солона вода потрапила у ліве вухо, і Європа – полонянка солодка – обійняла його міцну жилаву шию: ну ж бо, не бійся, ось він уже - наш золотий острів...
Ганна Осадко 28.09.2010 17:15 Заявить о нарушении
Вмієте Ви, пані Анно, вдихнути нове життя в вічно-старий сюжет!!!
:-)
Валео Лученко 28.09.2010 17:25 Заявить о нарушении
:-)
Валео Лученко 28.09.2010 17:25 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.