Боюсь минання лiта...
Торкаюсь світу, прочинивши єврошиби,
І в ньому пізнаю знайомого тебе,
Завдячую тобі за те, що є,
Не знаючи того, що буде.
Перетіканням слів, пересипання обріів-
Піску в пісочному годиннику холодний плин,
Боюсь минання літа ,аж до клаустрофобії,-
І клинить, і збираються думки у вирій, чи у клин.
Катрон і темпера, і трохи акварелі-
Час кольори розмив, підправив і розтер,
Зелене в сіре, з білого- у чорне,- двері
І тільки небо залишилось голубе.
І звужується світ, і ділить все на 7, зриває дати,
Ти дарував комусь у пляшечці "Быть может"
Я знаю те - чого б могла не знати,
І винен в цьому кофеїн, і дощ, і нежить.
У мене на полиці "Джі ван ші",
Вкладаю час у файли, ріжу плівку чорно-білу,
Тоді, мабУть, я гралася у " чу-ва -чі",
А ти вже жив у ночі туркусОво*-синій.
туркусовий*- бірюзовий
Свидетельство о публикации №110092200835
Але, як на мене, таке щільне нагромадження образів може утруднити
цілісність сприйняття.
Вірш, звичайно ж, дуже яскравий і насичений.
З повагою, Валерій.
Лэвко Лозовый 22.09.2010 09:29 Заявить о нарушении
А в вірші щільне нагромадження образів, - бо наплинуло все і одразу.
Щиро,
Фиолетта 22.09.2010 10:01 Заявить о нарушении