Ода облакам

                http://www.stihi.ru/2010/09/22/5391
                ---------------------------------------------
                Вслед устремленью Маргариты...


О, розовые с белым души!
И ласточки, враз встрепенувшись,
Летят в объятья свысока...
В просторах Неба - облака!

Когда смогу стать благодарной
За свет - высокий, лучезарный?
И отдарить мне милость Бога
Чем, грешной, в бедности убогой?!

И снова минут дни-мгновенья...
Я преклоню свои колени
Чтоб отмолить, Небесный Гений,
Слепые годы без прозрений...

Молюсь я за поток журчащий,
За каждый лучик восходящий
За песню над  Днепром чаину
И за Отчизну - Украину...

За труд любви в дороге вечной.
И пусть моя не гаснет свечка,
Пока тропинка в небо вьётся,
А сердце пылко, вольно бьётся...

Все, что на Бога уповают,
За гробом смерти не узнают -
Как в Вечности войду Обитель -
Внучата, свечи мне зажгите!!

Оригинал:

О, ці хмарки рожеві й білі,
Здійняті, мов небесні хвилі -
З них ластівки, стріпнувши крильми,
Летять в розчулені обійми...

Коли і чим Тобі віддячу
За все, що на цім світі бачу?
За кожну мить як милість Божу,
Чим відплатити, грішна, можу?

Іще одна минає днина...
Побожно стану на коліна,
Щоб відмолить у Всеблагого
Сліпі роки неуцтва мого...

Молюсь за потічОк співучий,
За кожен промінець сліпучий,
За пісню над Дніпром чаїну,
За батьківщину - Україну...

За труд любові, а не звичку,
Нехай моя не гасне свічка,
Допоки стежка в небо в'ється,
Допоки серце в грудях б'ється...

Всі, що на Господа оперті,
Не знають і за гробом смерті -
Коли піду в оселі вічні,
Онуки хай запалять свічі...