Людмила Могылдя. Кое-что поважнее...

 


Людмила Могылдя

       Кое-что поважнее

       Порою себя ощущаешь белой
       красною или зелёной
       можешь чёрною быть или совсем прозрачной
       не обращай внимания,
       понимаешь - есть кое-что поважнее.

Ты можешь раскатистой быть как гроза весной
а порою притихнешь словно спящий слонёнок
но это мелочи
ты же чувствуешь - есть кое-что поважнее

иногда высказываешься коротко и отчётливо
(как лектор по моделированию параметров геофизических)
а иногда - часами  кружИшь над одним словом
ни разу его не ухватив в ладони
( точно так же как наш президент прежний)
но мысли всё время тебя возвращают туда
где тебя попрежнему ждёт кое-что поважнее

Порою лучи солнца
сияя ясной улыбкой
ласкают как руки любимого
тело твоё
а порой - выжигают глаза
вываривая медленно бархат кожи
но даже когда пурпурные тучи
под стражу берут сиянье лучей
ты знаешь - всё это пройдёт
пустое
ибо есть кое-что поважнее.

те вещи
что выдают движенье -
взглядом
намереньем
мыслью своею
ты сдвинуть наверно могла бы
но где-то там
в глубине
есть нЕчто
немое недвижимое незримое
истинное

То, перед чем
исчезает свет и стихают звуки
падают на колени слова
то
чему поклоняется еженощно
солнце

К этому
неизречённому
попробуй-ка прикоснуться
остановившись
в неостановимом потоке.

      *   *   *

ЩОСЬ ВАЖЛИВІШЕ

буває відчуваєш себе білою
зеленою чи червоною
чорною можеш бути або зовсім прозорою
не зважай на це
розумієш – є щось важливі'ше

можеш бути гучною як весняна гроза
буває – тихо принишкнеш мов слоненя спляче
та це дріб’язки
бо ж чуєш – є щось важливіше

іноді висловлюєшся чітко і коротко
(як викладач з моделювання геофізичних параметрів)
часом – годинами кружляєш навколо слова
жодного разу його не впіймавши в долоні
(точнісінько як наш президент колишній)
та думки тебе знову і знов повертають туди
де чекає на тебе щось важливіше

іноді сонце
всміхаючись ясно
мов руки коханого
пестить тіло твоє
часом – випалює очі
оксамит шкіри повільно виварюючи
та навіть коли пурпурові хмари
променів сяйво беруть під варту
ти знаєш – минеться
пусте
бо є щось важливіше

ті речі
що відають рух –
поглядом своїм
наміром
думкою
зрушити зможеш напевне
та десь в глибині –
німе непорушне незриме
істинне

те перед чим
колір зникає і звуки стихають
навколішки падають слова
те чому
сонце щоночі вклоняється

цього'
невимовного
спробуй торкнутись
серед невпинного руху
спинившись