Д ти теж бувають жорсток

        Діти теж бувають жорстокі

Вона незвична лиш  на перший погляд:

Гримаска, скутість, піднятість плеча,

Але придивишся хвилинку й  бачиш –

Така як всі, мале дзвінке дівча.

 

Лиш очі недитячі сумом світять,

То заясніють, то погаснуть знов.

Вона мовчанням більше скаже дітям,

Ніж всі слова про дружбу і любов.

 

Вона встига за подругами всюди,

У неї повно задумів, ідей.

Та, інколи, сіда  потерти ніжку,

Спостерігає забавки дітей.

 

Їй не догнати Павлика швидкого,

Та все ж,  чомусь завжди наздоганя.

Їй важко йти до дому і до школи,

Підносять подруги портфель щодня.

 

І не лягають літери в рядочок,

Та вчителька не свариться за те.

Малює пензлик квіти і листочки,

І милосердя у душі цвіте.

 

А восени та навесні тривожно, -

Немає в школі тиждень, може два.

Тоді телефонує в класі кожен:

-         Ти скоро?

-         Не болить вже голова?

 

А потім їй цукерки і «уроки»:

- Дивись, отак!

- Від нас не відставай!

- Тобі лишилось зовсім мало кроків.

- Зроби отак.

- Наздоганяй, давай!

 

Вона наздоганяє вперто, мужньо.

Хто поруч, неодмінно поміча, -

Якої сили і відваги душу

Вміща в собі оте мале дівча.


 

Вона -  як всі.  У теплім колі друзів

Всі довіряють вчинкам і словам.

Лиш раз новенький полоснув:

-         Каліка!

А Павлик з тиші:

- Ти – каліка сам…