Приходив відчай і стріляв мені у скроню,
Свинцем холодним цілився у душу,
Пігулками поїв із беладонни
І говорив мені :"Скорися, мусиш".
З горища на старій вілоончелі
Він нерви натягнув мої як струни,
Страшний і гарний, як Кентавр у Ботічелі
Підступно убивав, а я встигала залишати руни:
" Не піддавайтесь відчаю, благаю,
Кентаврів не любіть, я заклинаю"
І довго ще струна про це бриніла,
Копита били землю та не вбили...
Кентаврiв не любiть
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110091700465
Свидетельство о публикации №110091700465
Рецензии