На островi

Вона сиділа, підібгавши під себе ноги, на безлюдному острівцеві стільця,
притиснувши до щоки улюблений підсвічник. Навколо вирували хвилі тиші й темряви.
Чому відчувається лише холод металу без натяку на вишуканість ліній?
Це питання потягнуло з океану пам'яті спогади, що свідомо закинула на самісіньке дно - щоб ніхто не бачив і не знав...

Інколи їй кортіло витягти їх і милуватися до нестями...

Такий жаданий, такий любий поглядові...
І схожий на підсвічник: коли притискаєшся, майже всі відчуття зникають...
Такі миттєвості треба викарбовувати в пам'яті, а вона...

Вона немовби не усвідомлює свої відчуття. Чи не пам'ятає їх.
Ніби на цю магічну мить вона переставала існувати...

Розгрібаючи піски часу, на березі пам'яті шукає ці спогади - і не знаходить.
Навіть занурючись у воду, відпливаючи на страшенну для себе відстань від суші свідомості - не знаходить...

Ніби нічого такого й не мало місця в її житті.

Примара...
Фата-моргана в пустелі емоцій...

Але чомусь вона впевнена, що це - справжнє.
Невимовний, незбагненний скарб, що є таємним джерелом її життя.





ПЕРЕВОД НА РУССКИЙ



Она сидела, подогнув под себя ноги, на бездюдном островке стула,
прижав к щеке любимый подсвечник. Вокруг бурлили волны тишины и темноты.
Почему чувствуется только холод металла без намека на изысканность линий?
Этот вопрос потянул из океана памяти воспоминания, что осознанно закинула на самое дно - чтоб никто не видел и не знал...

Иногда дико хотелось вытащить их и любоваться до умопорачения...

Такой желанный, такой милый вгляду...
И схожий с подсвечником: когда прижимаешься, почти все ощущения исчезают...
Такие мгновения нужно лелеять в памяти, а она...

Она будто бы не осознает свои ощущения. Или не помнит их.
Словно на этот волшебный миг она переставала существовать...

Разгребая пески времени, на берегу памяти ищет эти воспоминания - и не находит.
Даже погружаясь в воду, отплывая на жуткое для себя расстояние от суши сознания - не находит...

Словно ничего такого и не имело места в ее жизни.

Видение...
Фата-моргана в пустыне эмоций...

Но почему-то она уверена, что это - настоящее.
Невыразимое, непостижимое сокровище, которое является тайным источником ее жизни.



\фото автора\