Пiсля довгого сну прокида ться вiстря печалi

Борис Смыковский
Після довгого сну прокидається вістря печалі.
Наче квітка, уверх,
                крізь марноти суєтні, росте,
Повнить серце вогнем,
                наче фронт грозовий набухає,
І спалахує враз
                фіолетово-синім вогнем.
Тільки крила розкрий –
                по стихіях,      
                мов птах, заширяєш,
І побачиться світ
                на долоні
                мов дрібка зернин…
Та залишиться біль,
                він до ночі  тебе почекає.
Стихне буря чудес,
                ти під зоряним небом - один.
Он як вікна блищать!
                Хто росою цю душу вмиває?
Тихо хмари пливуть,
                колисають і манять в блакить…
Хто там слухає нас?
Хто несповнене, грішне прощає?
Ясним ранком чому
                павутиння  сльозами бринить?


© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №110091504494
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Борис Смыковский
Рецензии
Написать рецензию
Другие произведения автора Борис Смыковский