Провiнцiал

Одинокість, сувора дисципліна,
Дорогі мої, вам знайоме почуття аутсайдності?
Люди мого кола не модні, але реальні
Тут модні, але не реальні.

Сімнадцятиповерхові стовпи лабіринту
Авто зневажливі та чужі
“Привіт, я прийшов” – тут не до речі
“Пока, я пішов” – тут парадоксально.

Бачу зліва і справа інші світи
Кожного дня вони сидять на лавці
Я курю, вони терендять. Вони пусті.
Вони поряд, вони справжні.

Комусь легше, комусь повчальніше,
Хтось заздрить не вартому того
Дивиться мабуть на годинник, згадує.
Мириться з тим, що його колись вб’є

Я не відрізняюсь від натовпу
Я справжній скурвий син, бейбі.
З першого погляду стіна-моноліт
Але такий я тільки для них

Як хочеться бодай глянути в вічі,
Я навіть не мрію про спілкування,
Було б добре просто глянути, всміхнутись,
Все стане зрозумілим і без слів, впевнений.

Мої думки в страшенному “дистрої”,
Сприяє цьому все: вантажний ліфт,
Російська мова, лінь та харчі,
Сусіди нігери з своїм замбійським “здрастуйтє”

Це не автобус, це тролейбус, простофіля,
Це не підвал, “это подземный переход”,
Кидай жетон від турнікету, справа,
На ескалаторі униз до поїздів метро...