Життя за мить

                Скажи мені, чому не можу забути те, чого нема,
                Скажи мені, чому не можу забути те, що навколо зима
                Океан Ельзи


Кожного ранку дівчина прокидалася від сонячного проміня, що лагідно лоскотав її обличчя, ледь торкаючись її щоки та очей. Вона посміхалась, і лише потім розплющувала очі, із захопленням дивлячись у новий день.

Одного дня вона прокинулась як звичайно і посміхнулася. Але вдень, ідучи вулицею, вона відчула легкий смуток, бо сонце сховалося за хмарою. Вона озирнулася навколо, намагаючись піймати поглядом щось таке ж тепле, миле і лагідне як сонячне світло. Але нічого. Самі лише однакові люди. Аж раптом вона почула голос. Зовсім звичайний, він тим не менш проникнув їй до самого серця, до кожної клітинки. Вона знову посміхнулася, немов відчула сонце. Але не на обличчі, а всередині.

Він побачив цю посмішку, і вона припала йому до душі.
Сіре, позбавлене сонця місто раптово застигло і засяяло тисячма барвами. Потім до всіх цих відтінків додалися шум машин і невиразні голоси перехожих. Час продовжив свій рух. Але крізь увесь цей буденний галас міста вона чула голос, що вмить став їй рідним. Холодне сіре каміння навкруги сповнилося життя, наче на дорогому старому фото.

Їхні життя поглинуло відчуття абсолютного щастя, того самого, що має значення лише для двох, того, яке не може зменшити час, відстань чи натовп. Кожна будівля старого міста несла в собі частину їхнього власного світу, кожне дерево шепотіло слова, що вони говорили чи промовчали один для одного, кожна крихітна вуличка залишила на згадку їхні кроки.

Час рухався невпинно. Чиясь цілеспрямована постать закрила її від зацікавленого погляду, хтось штовхнув завмерлу посеред заповненого тротуару дівчину. Брудний старезний автобус заглушив найрідніший голос. Безглуздий поспіх міста в одну мить розірвав життєво важливу судину, що раптово наповнила відчуттям справжності й змістовності двох людей. Коли вона змогла бачити інший бік вулиці знов, погляду не було на чому зупинитись. Лише на розі якась дівчина емоційно жестикулювала, вочевидь намагаючись щось довести до відому хлопця, який рухався неначе в уповільненій зйомці.