Слова плутаються в якихось фарбах
Липнуть…
І барвами звуків шепочуть мене.
Я намагаюсь вилизати кожне.
А це все одно я.
Слова німі, як колесо.
По колу одне й те саме,
Тільки фарби міняють
Тональність звуків мови.
Сталактітами
Слова творять мою буденність.
Я хочу перефарбувати саме нижнє.
А для цього треба відмовитись
Від ста наступних,
Що налипли на нього.
Я боюся сказати тобі щось.
Бо вони не слухаються мене.
І виходить все не так.
Слова розказують мене,
Коли я їх не прошу.
Я не хочу виливатися в повітря.
Я хочу бути пурпуровою.
Як хмари на закаті.
Принаймні білою,
Як верхівка Говерли на святвечір.
Я хочу тримати веселку в долонях
І давати тобі її кольори,
Як пензлі.
А ти малюватимеш.
Нас.
Почнемо з кола.
Але воно повинно мати надірваний
Відрізок.
Майже не помітний.
Але я маю знати, що він є.
Що в той самий момент,
Як я попрошу тебе розірвати коло,
Воно лусне.
калейдоскоп
© Copyright: Рия Аллер, 2010
Свидетельство о публикации №110091402377
Свидетельство о публикации №110091402377
Рецензии