Я, мабуть, вовкулака
В повний місяць
бува що, вию, мов приблуда…
Страхаючи людей,
як блудний кіт відлюдько…
І прокидаюсь у мутній клоаці,
щоб знову йти.
Бо крізь болота вбогі
до чистої води
веде оте чуття.
А берегом,
у вогнищі зневіри
до всіх церков і кардиналів сірих,
стогну, неначе каяття:
Що Бог – один.
Шляхи до Нього різні...
І кожен шлях до Істини веде!
Яка ...вбиває...
– Мусиш добре знати.
Коли любові не додала мати,
а з нею – віри у святе.
Свидетельство о публикации №110091205150