Роки мої, цигани – замурзані й строкаті,
Завітали вночі, вкрали душу,
Ласкою причарували,
Наче коня увели,
Срібною гнуздечкою не дзвякнули,
Копита єдвабом одягли,
Босі кроки ховали в лагідну
Пилюку дорожню,
Щоб були мовчазні –
Не зрадили б їхнього приходу.
Вкрали й світ за очі помандрували.
Я ж зрана назирці поплуганився.
Шляхом куряву збивав,
Згинався – чимдалі нижче,
Гадав – хреста несу тяжкого,
Розпинатимуть на якому.
Проте не стало Вероніки на хустину.
А з мене поглузували
Та й залишили наодинці,
Казали: як бажаєш –
Сам себе розіпнеш.
Смерті волав, а вона:
Стервом і пса не годують.
Де твоя душа, юроде?
Роки-цигани - на укр
© Copyright: Игорь-Франтышек Сидоренко, 2010
Свидетельство о публикации №110091201216
Свидетельство о публикации №110091201216
Рецензии