Осінь прийде неприкаяна звідкись
Серце покличе спустошене в свідки:
- Літо пройшло.
І невідомо, що ще нам залишилось,
Чому так гостро, так солодко дишеться?
Сонце зайшло,
Але заграва впівнеба колишеться
Плавленим склом.
Не задихнутись розжареним вітром…
Не погасити як сяючу квітку
Серця твого?
Осінь у першому жовтому листі…
Осінь у тихо згасаючім світлі…
Ти - мов вогонь,
Ти - моє тануче, лагідне літо,
Ти - моя осінь,
по небу розлита,
Мій незбагненний,
розхристаний вітер,
дивний мій сон.
Осiнь прийде неприкаяна звiдкись...
© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №110091004993
Свидетельство о публикации №110091004993
Рецензии
Чарівний вірш, дуже гарне порівняння
Ти - моє тануче , лагідне літо ,
Ти - моя осінь ,
по небу розлита .
Але у першій строчці у слові "звідкись" треба писати и. так каже словник
Людмила Юферова 28.09.2010 16:51 • Заявить о нарушении
Ти - моє тануче , лагідне літо ,
Ти - моя осінь ,
по небу розлита .
Але у першій строчці у слові "звідкись" треба писати и. так каже словник
Людмила Юферова 28.09.2010 16:51 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.