зiгрiвались вiд обiймiв душi...

"Я пропадаю без обійм твоЇх,
без щирих слів, що щастям серце повнять,
без вуст п’янких, що медом мене поять,
моя душа холодна, ніби сніг.

Порожній звук - відлучені серця,
життя повз нас біжить, як пізній потяг,
і в нім осінніх днів останній потяг,
який ми не збагнули до кінця…"                http://blog.i.ua/community/2051/532952

Я думав ти мене давно забула...
І серце оповило все журбою.
І сум туманом хижим в душу прокрадався.
Та голос, мов почув твій, і одразу схаменувся.
Кричала то душа твоя... безгучно розідравши простір...
Кричала із останніх сил, благала лиш зігріти...
І кригу розтопити , шо на душі створилась.
І враз... у мене відросли, немовби, крила...
І сила вітру понесла мене до тебе.
Далеку відстань подолав миттєво.
І в ту ж секунду зміг я обійняти,
Такую рідну ... та зеленооку,
Що ніжно-ніжно на мене дивилась.
І цілував вуста її та очі, і пестив я такі ласкаві руки...
І зігрівались від обіймів душі...
Серця від поцілунків... запалали...