Просте життя

Розповідала тітонька старенька:
- Широким називалось те село,
Де ми жили тихенько, спокійненько,-
В ньому й пригод ніяких не було.

Лиш у війну стріляли часто німці,
Від куль і від снарядів аж гуло!...
Палили наші хати ті «гостинці»,
А от пригод ніяких не було.

Нас було п"ятеро у мами...жменька...
Від голоду нам животи звело...
- Не розумію, як спасла нас ненька,
Тільки пригод ніяких не було...

Наш таточко загинув на війні,-
Це горе багатьох не обійшло...
Ми різні трави їли навесні,
А після жнив збирали колос на стерні,
Тільки пригод цікавих не було.

Ходили ми одягнені бідненько,
До школи нам в далеке йти село,
Взуття нам із шинелі шила ненька,
Бо взимку дуже холодно було.

Ми пішки по теплу туди ходили,
А снігом як дорогу замело,
Нас у соломі на гарбі возили,
Пригод цікавих зовсім не було.

Вовків тоді тьма-тьмуща розплодилось,-
Вночі вони приходили в село,
Овець і кіз в їх пащах опинилось!-
Тож інколи й страшненько нам було...

Я на ставку під кригу провалилась,-
Чому мене на неї понесло?!
Та на лежанці вдома відігрілась,-
І що у цьому дивного було?

- Та ви ж пригод зазнали чималенько
І мали досить гострі відчуття...
Відповіла бабуся спокійненько:
- Хіба пригоди то? -
                Просте життя!

                20.05.10