Спогади...
Ой, далеко, далеко, далеко як
Вже гайнули всі наші літа...
Промайнули стрімкою лелекою
Десь за обрій, мов ластівка-птах...
Ой, ви думи... Не мною задумані,
Але ж все-таки, думи мої...
Як далеко ті вулиці Умані,
Та Софиєвка,... й верби сумні.
Думи стигнуть, як в місяці січені
На морозі, що йде по плечах...
Де ж ви, верби... і перше освідчення,
І струнка твоя постать, дівча...
Свидетельство о публикации №110090802398
те струнке, молоде та дзвiнке ...
Десь в далекiм краю заблудилося,
там , де вербы сумнi похилилися,
де залИшилось серце мойе ...
Сльози ллюцця,а серце спiвайе,
як весною збентежений птах ...
спогад Уманi не покидайе,
наче посмiх в коханих очах...
А Софiiвка ... серце крайе --
-- вдячна дуже-дуже слiв не вистачайе,Алла.
Алла Зили 09.09.2010 00:02 Заявить о нарушении
А ти пригадуєш - там , біля павільйону, були човни, й за мізерну плату ми користувались ними...
Хай щастить!
Полищук Виталий 09.09.2010 10:56 Заявить о нарушении