"Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть..."
Т.Г.Шевченко
На дрОва розібрали сиву хату.
У ній бабуся вік свій прожила.
Дивитись не пішла на пустку мати.
Не зважилась. А я чомусь пішла.
Стояла довго, наче скам'яніла.
Ні сліз. Ні слів. Ні думки - забуття.
Усе здавалося даремним і несмілим
Перед нестерпною реальністю життя.
А потім підступили пізні сльози,
Немов душі зважнілої слова.
Топили люди піч – були морози.
Згоріло мамине дитинство в тих дровах.
Життя – життям. Його одвічне соло.
Але мені ніколи не забуть,
Як бабин сад стояв собі навколо
Того, чому ніколи вже не буть...
Сад
© Copyright: Елена Расновская, 2010
Свидетельство о публикации №110090606815
Свидетельство о публикации №110090606815
Рецензии