Перевал

Ось  і  знов  перевал  –  в  шумовинні  замріяних  гір.
Він  байдужий  до  трепету  серця  простих  подорожніх.
Я  на  ньому  стою  по  дорозі  до…  тебе?  чи  зір? 
чи  до  хмар,  що  пливуть  в  небесах  неспокійно-тривожних?

Тільки  хвилю  побуду,    щоб  стихло  сум’яття  в  душі, 
та  ім’я  щоб  твоє  залишити  на  скелі  найвищій.
Едельвейс  в  подарунок?  Авжеж…  Це  не  те,  що  вірші
на  сторінках  потертих  юнацьких  десь  там,  на  горищі.

Я  до  тебе  спішу  через  простір  байдужий  і  час,
через  сумніви  днів  і    нестримно-замріяні  ночі,
що  безтямно  шепочуть  солодку  неправду  про  нас,
оживаючи  знову  і  знову  у  снах  непророчих!..

Бачиш?  Пішки  я  йду  –  наче  древній  німий  пілігрим,
не  зважаю  на  заклик  попутніх  швидких  екіпажів.
Проводжатиму  цей    перевал  -  як  і  інші  –  нічим,
бо  не  він  на  рядки,  що  про  зустріч  з  тобою,  наснажив…