Рвались струни дощу звуками Паганіні,
Неспокоєм пінно варилось небо,
Вітер оскаженілий бився у брудні вітрини,
Я знала, розуміла - озиратись не треба.
Бо там горить ще каганець розлуки,
Чатує хвора ніч з обличчям Будди,
Там ще витають запахи і звуки,
Нас там нема і відтепер не буде.
Дощі по нас, в відлунні зойку літа,
Зазвичай так кричить стара сова,
Самотня і сліпа в застудженому місті,
Я розумію, нас тримає тільки нитка дощова.
Епiдемiя дощiв
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110090300396
Свидетельство о публикации №110090300396
Рецензии