Та казка – снiжно-бiла, як любов,
А ця – темнаво-сива, як дорога,
Немов кульбабка: вiтер – i - нiчого,
Бо стрічкою текли iз пiдошов
Чужого краю чорнi автобани...
Не докричатись – «пробi» чи «коханий»,
Бо вiднесло суденце, i за тим –
Слова – слив»янка, i думки – то дим,
I просто тиша – бути i забути,
I просто голограма – (є-нема),
I все прийняти, не спитавши – «Бруте...?»,
I обiйняти нiмо, як зима,
Бо «нi» -
Бо все на краще:
сонце
сонях
I бабка на лататтi ще бринить,
I бабиного лiта у долонях
Легка пушинка – найсвiтлiша мить,
Бо не спинить нi споминiв, нi стежки –
Така широка... бiла... бiля... де
Береза прибирається в сережки
I теплу тишу носом кiнь пряде...
i...
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110090203702
Свидетельство о публикации №110090203702
Рецензии
I теплу тишу носом кiнь пряде
І де-не-де гнилички у траві видніють...
В покосах рівних досиха отава,
в перезві стрічаються Надежда та надія
та діє перелесник там, в ярочку, біля ставу
та в коси гриви заплітаєм чалим...
А ми та ті, кого ми зустрічали,
в минулих кадрах про життя прийдешнє
причалюєм до пристані печалі
порізнені, віддалені...
все далі, далі, далі...
Svyatoslav Synyavsky 02.09.2010 16:51 • Заявить о нарушении
І де-не-де гнилички у траві видніють...
В покосах рівних досиха отава,
в перезві стрічаються Надежда та надія
та діє перелесник там, в ярочку, біля ставу
та в коси гриви заплітаєм чалим...
А ми та ті, кого ми зустрічали,
в минулих кадрах про життя прийдешнє
причалюєм до пристані печалі
порізнені, віддалені...
все далі, далі, далі...
Svyatoslav Synyavsky 02.09.2010 16:51 • Заявить о нарушении
...той голос був – «Телесику, причаль!
До мого бережечка» – гірко-дзвінко
Ще кликала когось невдатна жінка –
Ні мама, ні зміївна.
Час-коваль
Скував їй долю – золотий дукачик
На перевіз душі – кудись туди,
Де гусеня сіреньке тихо плаче,
Грудьми припавши до грудей води.
Далеко так – ні голосу, ні твані,
Ні пристані – бо верес і печаль...
І гусенятко крилечком востаннє
Малює кола на воді – «Причаль...»
Та вже нічого. Ані вже слідочка,
Від човника, від варти комиша,
Де пам’ять – чорним вишита сорочка,
А осінь – білим вишита душа.
Ганна Осадко 02.09.2010 17:55 Заявить о нарушении
До мого бережечка» – гірко-дзвінко
Ще кликала когось невдатна жінка –
Ні мама, ні зміївна.
Час-коваль
Скував їй долю – золотий дукачик
На перевіз душі – кудись туди,
Де гусеня сіреньке тихо плаче,
Грудьми припавши до грудей води.
Далеко так – ні голосу, ні твані,
Ні пристані – бо верес і печаль...
І гусенятко крилечком востаннє
Малює кола на воді – «Причаль...»
Та вже нічого. Ані вже слідочка,
Від човника, від варти комиша,
Де пам’ять – чорним вишита сорочка,
А осінь – білим вишита душа.
Ганна Осадко 02.09.2010 17:55 Заявить о нарушении
А осінь - болем вибілена матір
линків принесла вранці повен ятір
блищать ятранці та луска блищить
і мить здається зупиняється
та щезне душа і більше не болить
та не неволить тіло, "нене біла
хіба цього для мене ти хотіла?"-
Спитав Телесик і майнув на крила...
Svyatoslav Synyavsky 02.09.2010 18:40 Заявить о нарушении
линків принесла вранці повен ятір
блищать ятранці та луска блищить
і мить здається зупиняється
та щезне душа і більше не болить
та не неволить тіло, "нене біла
хіба цього для мене ти хотіла?"-
Спитав Телесик і майнув на крила...
Svyatoslav Synyavsky 02.09.2010 18:40 Заявить о нарушении