* * *
Що тобі чується, друже,
в осінньому вітрі?
Надто бентежить він,
квилить, пронизує ніч.
Хмар, що наскладував місяць,
розкидав копиці.
Зорі тікають з небес,
як дівки сміючись.
Відьми на мітлах летять
над лісів верховіттям,
Десь на сусідніх горах
їх осінній вертеп.
Навіть і серце моє
зазбиралось у вирій,
Чуєш, тріпоче як, друже,
та крилами б'є!
Але, то марне, бо осінь -
племінниця смерті.
За виднокраєм палаци їх
поряд стоять,
Музика грає,
над парком
мигтять феєрверки.
Вітер у цю ніч
на свято
запрошує нас.
Що тобi чуеться, друже...
© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №110090104220
Свидетельство о публикации №110090104220
Рецензии
Добре написано і до того ж досить співзвучно з моїм "світанком" - і монолог-звернення і відьми на мітлах. Я насправді радий, що різні люди можуть інколи думати в одному напрямку. Завжди цікавило: що,якби тідумки та акумулювати на благо? То ж не оминіть увагою та прочитайте колись: http://stihi.ru/2009/11/30/5303. З повагою
Олег Омелянчук 13.09.2010 12:45 • Заявить о нарушении
Олег Омелянчук 13.09.2010 12:45 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.