Для Валентина
I долi не зловиш, i камiнь тiкає на дно –
Донизу у тишу, сповиту з корiнням аiру,
Де риба небесна торкнеться губами долонi –
Ще так безборонно-ласкаво, мов знає про те:
Гачки вже закинуто, Бог вибирає найлiпших,
I сивий Григорiй пiд вишнею невiд плете,
I снiгом судомним ще схопить i воду, i тіло,
I бiлим по бiлому вишивка ляже на став...
...Та бабка ще сяє на тому лататтi, i сонце
Ще пестить iй крила, зцiловує пил золотий...
i долi не зловиш...
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110090100151
Свидетельство о публикации №110090100151
Рецензии
...Та бабка ще сяє і міниться став
проміння на брижах води все ще грає
і вутленький човник в затоку пристав
та сили немає сказати:
"Коханий, застав
мене все забути, покинути!"
Згину в оцім камяному мішку,
що зветься Фортецею Шлюбного Щастя.
Та ластиться сонце на цім моріжку
і я залишаюся в "казці"...
Svyatoslav Synyavsky 01.09.2010 19:40 • Заявить о нарушении
проміння на брижах води все ще грає
і вутленький човник в затоку пристав
та сили немає сказати:
"Коханий, застав
мене все забути, покинути!"
Згину в оцім камяному мішку,
що зветься Фортецею Шлюбного Щастя.
Та ластиться сонце на цім моріжку
і я залишаюся в "казці"...
Svyatoslav Synyavsky 01.09.2010 19:40 • Заявить о нарушении
Та казка – сніжно-біла, як любов,
І ця – темнаво-сива, як дорога,
Немов кульбабка – вітер – і нічого,
І стрічкою тікають з підошов
Чужого краю чорні автобани –
Не докричатись – «пробі» чи «коханий»,
Бо віднесло суденце, і за тим –
Слова – слив»янка, і думки – як дим,
І просто тиша – взяти і забути,
І просто голограма – є-нема,
І все прийняти, не спитавши – «Бруте...»,
І обійняти німо, як зима,
Бо «ні» -
Бо все на краще – сонце, сонях,
І бабка на лататті ще бринить,
І бабиного літа у долонях
Легка пушинка – найсвітліша мить,
Бо не спинить – ні споминів, ні стежки –
Така широка – біла – біля – де
Береза прибирається в сережки
І теплу тишу носом кінь пряде...
Ганна Осадко 02.09.2010 01:09 Заявить о нарушении
І ця – темнаво-сива, як дорога,
Немов кульбабка – вітер – і нічого,
І стрічкою тікають з підошов
Чужого краю чорні автобани –
Не докричатись – «пробі» чи «коханий»,
Бо віднесло суденце, і за тим –
Слова – слив»янка, і думки – як дим,
І просто тиша – взяти і забути,
І просто голограма – є-нема,
І все прийняти, не спитавши – «Бруте...»,
І обійняти німо, як зима,
Бо «ні» -
Бо все на краще – сонце, сонях,
І бабка на лататті ще бринить,
І бабиного літа у долонях
Легка пушинка – найсвітліша мить,
Бо не спинить – ні споминів, ні стежки –
Така широка – біла – біля – де
Береза прибирається в сережки
І теплу тишу носом кінь пряде...
Ганна Осадко 02.09.2010 01:09 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.