В покоях Mазоха

Злитки яскравого пряного заходу
Падали в море, закипала піна,
Вдиралися сутінки в покої Мазоха,
Приходила ніч, а за нею Вона.

На  воротах старих  скрипіли завіси,
Жорстока просилась до двору туга,
І опускалась божевільна ,
Спрагою плетена думок тятива.

В вікна зачинені сови просилися,
Горів каганець на дубовім столі,
Щось у будинку кричало і билося,
Щось затихало на мить у вікні.

Зигзагами блискавка раптом з'являлася,-
Надвоє розколений стрункий кипарис,
Когось катували, чи може кохалися
Привиди тих, хто жив тут колись.

У люстрі Вони… обоє оголені-
Він і  пружна , гаряча Вона,
У пасадоблі  звивалася болем,
Напоєне тіло і зніміла душа.

Ловчиня чинила так, як уміла-
Смілива, витка і лискуча,-
Ловила миті, тікала і  мліла-
І пила, і знову ставала живуча.

Боліло і блимало болемійно,
Війною і наступом брадикардій,
Спрагло, жорстоко, ніжно, повільно-
Одним і хитким сплетінням  їх тіл.



фото- кафе "Мазох" у Львові, вул. Сербська, 4.