Малюєш портрет акварельною фарбою,
Розмиваєш водою, робитимеш тіні прозорими,
А вона тамуватиме подих на видиху,- ще секунда з тобою,
І розсиплеться серце її мерехтливими зорями.
Ледь помітні уста, а усмішка рожево окреслена,
Обличчя овал, і наньому румянець недавніх утіх,
Тільки виразні очі до болю, а може до зречення,
В оксамитових віях спокій синій зіниць затих.
На фоні розмитотого неба передранкового
У волоссі пшеничнім згубились цілунки палкі,
Закохана дівчина просто для тебе натурниця,
Хіба ж в світі бувають вродливі музи такі.
Як зачиняться двері за нею, в кімнату прокурену,
Прийде інша, чорнява , жагуча, нова,
Сяде в крісло, ти в натхнення своє зануришся,
І вже те, що в очах її карих, від тебе вона не схова.
Вiльний художник
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110082806461
Свидетельство о публикации №110082806461
Рецензии