Сама вдома

РаноК…
Знову  сонячний  зайчик
вії  ніжно  лоскоче,
Ластитья  ніжиться,
за  вікнами  липень  лиється
В  цеберце  нового  дня,
не  знаю,  але  так  хочу
Зробити  тебе  щасливим,
та  де  ти?  Тебе  ж  нема…

Де  ти?  Я  навіть  не  знаю,
наче  і  тут,-  і  ні,
Ось,  каву  тобі  наливаю,
без  цукру  ,  як  і  тоді.

Фуксія  на  вікні  полита,
недопалків  у  вазонку  нема,-
Значить  нема  тебе,  вигадки,-
просто  якась  дурня.

Значить  причувся  голос,
примарився  погляд  чомусь,
Та  як  мені  зараз  хочеться,
почути  від  тебе….нусь…

У  світ  відкрию  вікна,
де  спільного  неба  синь,
А  кава  твоя  вже  зимна,
на  смак  така  ,  як  полин.

Портрети  в  кімнаті  розвішую  ,
а  стін,-  уявляєш:  чотири  ,-
Одну  залишу  про  всяк  випадок,
для  майбутньої  ще  картини. 

Щоб  стеля  не  була  пустелею  –
на  ній  намалюю  мапу,-
Доріг  і  стежок  повітряних,
щоб  в  сні  до  тебе  літати.

А  може  -  вина  червоного?
Іншого  в  мене  нема,
І  два  кришталевих  келихи,
так  не  звично,  коли  сама…

З  комодом  старим  прабабциним,
епохи,  мабуть,  Ренесансу,
Залишаюсь  одна  ,  засинаючи
під  «Колискову»  Сен-Санса.
.