Я признаюсь в коханнi Львову

Я  Львів  люблю  і  знаю,-  це  навзаєм,
Він  не  осудить,  не  обмовить,  не  винить,
Він  -  лицар,  сивий  древній  воїн,
Йому  на  плечі  можна  голову  схилить.

Його  дощі  снують  нитки  тоненькі,
Намотують  на  вежі  срібний  час,
Поважні  пані  і  усміхнені  панянки,
За  ними  тут  полює  львівський  ловелас.

Люблю  мовчання  світла  серед  ночі,
Як  жовто  світять  древні  ліхтарі,
І  вікна  каменИць  старих,  як  очі
У  душу  світло  ллють  мені  й  тобі.

Люблю  світіння  тиші  понад  ранком,
Коли  пастель  оманлива  туману  опадає,
Сплять  голуби,і  туго  напняті  блискучі  рейки
Чекають,  як  коханця  свого  першого  трамвая.

Десь  на  горищі  пише  опуси  закоханий  поет,
Малює  дощ  на  полотні  сумний  художник,
І  час  над  містом  наче  зупиняє  лет,-
Вдихни  цей  світ,  ти  тут  щасливий  подорожній.

На  площі  Ринок  вип'ю  кави  філіжанку,
А  там  -  в  медовім  пиві  піниться  екстаз,
Я  біля  ратуші  зустріну  коліжанку,
А  може  на  побачення  запрошу  й  Вас.

Обцаси  по  базальтовій  бруківці  тут-та-тук,
Іду  до  бронзового  Короля  Данила,
А  осінь  тепла,  і  каштани  падають  на  брук,
Побачиш  Львів  і  вже  забуть  його  несила.