***

Невпинно, невинно, невблаганно
Лягає, окутана темінню, ніч…
У сон сповиває людей всіх старанно,
Що в хвилях пливуть непохитних сторіч…
Десь шепіт тихенький…слова про кохання,
А в когось ще подушка мокра від сліз…
Хтось знає напевно-ця ніч вже остання,
В житті він не бажаний виявивсь гість…
І дівчинка очі не може зімкнути…
Не бачити снів їй до ранку, мабуть.
Дитячий будинок…»Не може так бути!
Я вірю!Мене тато й мама знайдуть…»
Малюють історії зорі на небі,
Димить на столі догоріла свіча.
Чого від життя вже чекати нам треба?
Страждання, розлуки й болюче «Прощай…»
Та ніч все загладить, покриє, сховає,
З світанком надія в очах ожива!
Ще скаже та дівчинка лагідно « Мама…»
Ще рани в душі залікують слова…
А сльози невинні не литимуть знову,
Цілунок коханого висушить вмить…
Почує лиш вітер їх ніжну розмову…
Хтось вирішить твердо « Я так хочу жить!»
Отак все і йде…то ніч…то світання,
Однакові правила дані для всіх.
На зміну стражданням приходить кохання,
А замість сліз – щирий, радісний сміх.