Замовлений дощ у Парижi

Ми  зустрілися  на  Монмартрі, 
Як  домовились,  рівно в 00,
І  дощить, 
Як  було  замовлено,
Тож  у  тебе  в  руках  парасОль.

І  даремно  я  голову  хилю
До  твого  близького  плеча,
Так  безглуздо,
і  безнадійно,
На  душі  зовсІм  непогідно,
Знаю,  відстань  моя до  тебе,
Як  від  Парижу  до  Відня.

То  давай,  може  вип’ємо  кави,
Любий  друже,
Чи  просто  –  Калган,
Ми  в  кафешці  на  Мулен  Ружі,
Чуєш…
Дико    звучить  канкан.

Ну,  а  може,  чогось  міцнішого,-
Ти  горілки,  а  я  «Курваз’є»
Ну,  не  того,  то  чогось  іншого,
То,  замовим,  в  них  певно  є?
І  закурим,
І  поговоримо
просто  віршами...


Ми  сидимо  за  столиком 
На  відстані  простягнутих рук,
І  йде  голова  в  мене  обертом,
Я  шалію  від  твого  голосу,
І  шаріюсь  від  твого  погляду,
Ти  не  вибухнеш,  ні  не  вибухнеш!
І  з  лимону  не  вирвеш  чекУ,
Ну,  давай,  на  твою  долоню
Покладу  я  свою  щоку.

А  Париж  засинає 
Поволі,-
За  смерканням ,  за  ніччю,- день,
Ось  замовлений  дощ  закінчився,
І  зачиняють  «Жарден»,
І  таксі  мене  забирає -
Все  вже  сплачене-
…Таксист  не  жде.