Вiнтажне олово
дивиться збоку
крізь вікно,
роздивляється
мої фігури.
Давно б
уже з`їла його,
все-одно
ніякого сенсу
у нас з ним не буде.
Жовті скляні
прямокутники
у домах горять,
де-не-де
блакитними вогниками.
Люди не сплять,
чомусь не сплять,
коли стрілки заходять
за нуліки-човники.
З-під темних
трикутників дерев
підмигують ліхтарі
поодиноко.
Листя танцює по них,
світло -
тонкими променями
в`яззю
вінтажного олова.
Чорна оболонка зіниць
сприймає
жовту точку
схвильовано.
Із-під вій-мокриць
кружляють метелики,
оппалені сонцем
янтарного ока. (17.08.2010)
Свидетельство о публикации №110081804157