***

Долина, вмита сонцем...густе пшеничне поле...
А там, вгорі на пагорбі , великий білий дім...
ВІН тихо підійшов...неспішучи..поволі...
І враз...ВОНА...як полум"я,щось запалилось в НІМ...

ВІН бачив ЇЇ там, у Римі стародавнім ,
Таку, яку хотів й не раз вже малював,
Це бУла саме ТА,що в снах його знедавна
з"являлася... І подих ВІН вмить затамував...

Вона пройшла беззвучно повз мармурові лавочки,
Спустилась плавно сходами і вийшла в тихий двір,
Поглянула на небо, із сонцем ніби граючись,
Й схилилась до фонтану , з водою Синіх гір...

Води черпнула в пригорщі, похлюпала на "німфу",
Яка гордилась титулом "володарки краси"...
Грайливий вітерець гойднув тонку туніку,
Наспівуючи оди  ЇЙ на різні голоси...

...ВОНА враз стрепенулась....прислУхалась...здалОся,
Що ніби дивний голос почувся іздалля...
Оглянулась...нікого...лише густе колосся...
А тихий , ніжний голос вже кликав у поля...

...А ВІН стояв тихенько...проти своєї волі...
Не смів ЇЇ окликнути,хоч все життя шукав...
Як тільки тонка постать розтанула у полі,
ВІН сів на роздоріжжі..і знов засумував...