Вітер
заліз на підвіконня
й холодними руками
забирає твій
й без того охолонувший чай.
Тебе немає.
А вітер ніби знає,
що і сьогодні ти не прийдеш.
Й від того радісно танцює
за шторами,
хлистаючи мене по обличчю.
Вікно - забором.
Все-одно чекаю.
Очима двері відчиняю
по кілька разів,
вигадуючи
кожного разу заново,
як ти увійдеш -
поцілуєш мене.
Слова стають зайвими.
Твій один силует
не вгадується
серед десятків поодиноких людей.
Пари-лавочки,
ніжно обіймаючись,
вже зустріли один одного.
Сидять, зігріваючись,
не помічаючи мене.
А я знайшла тебе,
жодного разу
не відчинившого двері.
Напевно,
наші планети
таки не пересікаються.
Один вітер у небі
роздмухує хмари безжалісно,
ніби щось знаючи. (13.08.2010)
Вiтер
© Copyright: Оксана Мосенцева, 2010
Свидетельство о публикации №110081403669
Свидетельство о публикации №110081403669
Рецензии