Інколи хочеть просто взлетіти,
взлетіти у небо, нічого не хтіти..
літати, літати..десь там поза хмари,
та це не реально, а ми живем далі..
А інколи хочеться кудись так податись,
податися так, щоб і не вертатись,
податись далеко..в незвідані далі,
де щасття, де радість,де нема місця печалі.
І інколи хочеться кудись би поїхать,
поїхать кудись...а куди? неважливо..
Важливо лиш те, що ти у дорозі...
що ти не сумуєш, що ти не в тривозі,
А інколи просто хочеться жити,
жити для того, щоб просто любити.
любити когось, за що не важливо,
любити так щиро, щоб аж серце горіло..
інколи хочеться просто сидіти,
дивитись на небо, на зорі глядіти.
глядіти їх так, щоб не пропусти..
падіння..і поглядом кожну вловити..
Иногда
© Copyright: Павло Бобик, 2010
Свидетельство о публикации №110081200484
Свидетельство о публикации №110081200484
Рецензии