О, недоречно якось говорить про осінь,
Ще тільки літо почало свій теплий хід,
А час мене у вересень чомусь відносить,
Я неодмінно хочу Вас до Львова запросить.
Там нитки дощу сплітають свої гобелени,
Сірі мури барокко палають в кленовім вогні,
Наче Париж, лише тільки бракує Сени,
Скуйовджений Вітер тихо співає своє "Се ля ві".
Дрімають левИ на гранітних сходах,
Мріє тиха печаль поміж веж й ліхтарів,
Художних малює бажаючих всіх перехожих,
Скрипкою плаче музИка, і дим від кострів.
О, як доречно зараз тут випити кави,-
В цукерні, в кав"ярні, а може - на Митній,
Я Вас запрошую у цю королівську осінь духм"яну ,
Дивіться,- дукатами листя падає з віття.
p.s. Вже тепер доречно говорити про осінь, просто вірш написаний у червні...А час такий швидкоплинний.
О, недоречно якось говорить про осiнь
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110081203955
Свидетельство о публикации №110081203955
Рецензии