Кривава бейба з пересмоленними очима,
Тягне на себе вітрила, мріє до неба,
До зірок, немов до кратера вулкану
Пирнути, щоб згоріли крила зверху.
Тягне, ридає, пустощі швиряє донизу,
Немов, нічого немає, окрім її егоізму,
Немов, нічого немає, тільки її очі,
Глибокі, червоні, зміїні, пророчі.
Вона спалахне, немов полум`я на дровах,
Зірве з мене плаття, від дольче габбана,
І буде смоктати з мене всю кров,
Доки не висмокче, та схаменувшись, не звалиться поряд.
Прокинувшись, надягнувши одежу, зібрав речі на потяг "До вулкану номер 120",
Змерне, охолоне, з`їсть шматок вугілля,
Та буде лікувати мої рани,
Щоб потім знову вжити.
моя кривава, з потягу 120
© Copyright: Мантра До, 2010
Свидетельство о публикации №110081000903
Свидетельство о публикации №110081000903
Рецензии