Дiдусевi

Я землю рідну взяла в руки,
І сльози серце обпекли,
Коли я уявила муки,
Які війною нарекли,

І скільки крові в ній пролили
Чиїсь батьки, дочки й сини,
І болю скільки ви терпіли,
Коли страшніше дні, ніж сни,

Коли нема блакиті неба,
І дим від пострілів навкруг,
І коли серце каже : «Треба!», -
Бо під вогонь потрапив друг,

Коли розпахана чорніла
Під вами матінка-земля.
Вона пшениці би раділа,
Та в бомбах та була рілля.

Летіли наші «Нічні відьми»,
Яких так німці нарекли,
Та матерями чиїмись, дітьми
Вони також тоді були.

Чисельність була в вас нерівна:
І менше танків й літаків,
Але ніхто країну рідну
Не залишив для ворогів.

Ви здобули цю перемогу,
Але ціна її важка..!
Я прошу вас, я прошу Бога,
Щоб зрозуміли ми яка!

Щоб ми хоч трохи уявили
Поля ті чорні у вогні,
І духу неосяжні сили,
І кров на тілі і рядні,

Жадану і нестримну волю.
Яка по тілу розлилась,
Яка для нас найліпшу долю
Бажала у предсмертний час…

І серце сльози обпікають,
Дивлюся у минуле я.
Ваш подвиг діти пам`ятають,
І сред них є десь і я.

03.02.2005