Подруга-осiнь

Йдемо назустріч одна одній,
наввипередки,
я і моя подруга-осінь.
Вибач, люба, минув уже рік,
і я не повернула тобі боргів,
взятих із відсотком.
Давай присядемо в цій затишній кав`ярні.
Із першим же ковтком
наше улюблене напівсолодке
нагадає рядок:
"Похмура пора! Очей зачарування!"
Соромиться душа моя
зізнатись у коханні.
Солодкий виноградний присмак
твоїх вуст я іще довго пам`ятатиму.
Грона горобини
нанизаних червоних бус
обірвуться із нашим
ніжним
першим побаченням.
Мелодія твого опалого листя
вальсує у мені,
моя золотокоса дівчинка
з заплаканими від прощання
очима слюди.
Відкинувши рукою волосся,
ми з тобой віддамося
у полон обіймів дощу
і останнім променям сонця.
Осінь, сп`янілою ходою
увірвемося з тобою
у неба сивину.
Боргів тобі я повернути не захочу,
аби була моїм ти частим гостем,
і ми удвох дивились в далечінь.
Солодка тиша нашої уяви
присипляє нас.
І ми, віддавшись мріям,
засинаємо першим снігом
на дахах гаражів і дач.
І розлучаємося вже на рік
з обіцяними заморозками.
А поки, моя мила подруга-осінь,
ми п'ємо Магарач,
зігріваючи наші з тобою душі.
І ховаємо під байкову ковдру
п`яти минулих невдач
осінньо-мінливого норову. (05.08.2010)