Ти мене на світанні розбудиш.
Проведеш лиш мене і пробачиш.
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.
Затуливши тебе від застуди,
Я подумаю: «Боже! Невдача…»
Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу.
І цю воду в мурашках загати.
І це Адміралтейство і біржу –
Я не зможу це все не згадати,
І побачити поглядом ніжним.
І не блимають – сльози від вітру…
Безнадійнії вишні ті плачуть.
Повертатись – неправда помітна.
Я ніколи тебе не побачу.
І, коли ми повернемось знову,
Другий раз, як Гафіза задача:
Не зустрінемось з дивної змови.
Я ніколи тебе не побачу.
І ми виявим так мінімальним
Наші всі суперечки з тобою.
І ми виявим, як це фатально
Для живих з порожнечей пустою.
І хитнеться безглуздою виссю
Пара фраз, що залетіли звідси:
«Я тебе не забуду, пробачу…
Я ніколи тебе не побачу….»
[05.05.10.]
Перевод Андрея Вознесенского Сага
© Copyright: Елизавета Горбань, 2010
Свидетельство о публикации №110080400824
Свидетельство о публикации №110080400824
Рецензии