Обриваються спогади, як чорні дроти вітром п"яним,
Догорає кохання, як падаючий протуберанець,
Обгортає самотність душу, а може, ранок туманом,
І тепер ти вже вільний, мій колишній обранець, чи бранець.
Накриваю дзеркала своєю шовковою шаллю,
Я зашторюю вікна, я до ранку зчезнути встигну,
І в ватрані палю недописані вірші, а дим вуаллю,
Закриває обличчя моє, безмімічно застигле.
А на ранок мене знАйдуть під руїнами свіжими,
Скажуть: "Мабуть жертва дивних стихійних лих,"
Тільки дим ще стоятиме і пахнути буде жасмином
Від згорілих надій і від спогадів наших сумних.
Дим, що пахне жасмином
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110080304648
Свидетельство о публикации №110080304648
Рецензии