Увірую,
І хай сентиментально
у те, що літо не мине,
Як акварель спітніла...
Зотлілі образи вростають
Любистком в мене.
Стискають стіни, стеля,
Я перевтілююсь в твої печалі,
Не бійся, берегтиму я обіт
Одвічного мовчання.
Навіщо говорити,
Як хтось вже це казав,
А ми ж, мабуть, і не останні,
Ми вічні у миттєвостях своїх,
А літо не мине, повір,
Його лише поглине
Печалі зосенілий фіолет,
Залишивши матеріЇ
малий шматочок
наших душ.
Куди нам? Вгору?
Вправо?
Може вниз?
Нетеоремних траєкторій
Долі, як спалахи
залітних божевільних злив
по нас, і потім, і опісля...
СливОва передосінь, -
Магічне скерцо випитого літа
З світлинами облич...
Облиш, ховаю руки
Боюсь
тебе торкнути,
Щоб не втратить.
Поглине лiто лиш печалi зосенiлий фiолет
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110080303014
Свидетельство о публикации №110080303014
Рецензии
А якщо - ультрафіолет? Навіть непросто уявити собі...
Принц Андромеды 28.10.2010 02:56 • Заявить о нарушении
Принц Андромеды 28.10.2010 02:56 • Заявить о нарушении
не а, ультрафыолет і "зосенілий фіолет"- різні кольори, відтінок не той, холодність не та, і не такий на дотик...
Ось..
Уяву вмикай...
З привітом, ФІО- Літо.
Фиолетта 28.10.2010 03:00 Заявить о нарушении
Ось..
Уяву вмикай...
З привітом, ФІО- Літо.
Фиолетта 28.10.2010 03:00 Заявить о нарушении