Каприз-експромт forte piano-piano

Мій  рояль  …  він  мовчить…
Мінори-мажори  поснули  в  якихось  “Капризах”,
Сльозами  і  тишею  пишу  свої    експромти,
Забулись  акорди  в    минулих  репризах…
Пишу,  по  акрилу  вибиваючи  пальцями  “forte.”

Я  розкАжу  ,  що  я  зовсім    з  іншого  світу  ,
І  його  вже  нема,  і  не  маю  куди  вертатись,
То  куди  ж  мені  зараз  доживати  це  літо?…
Чи  просто  у  захмарному  замку  сховатись?

І  чекати  із  моря  погоди,  чи  може  шторму,
Малювати  на  вікнах  казкові  свої  вітражі,
Чи  повісити  знов  на  карнизи    свинцеві  штори,
І  боятись  сторонніх  стронціїв  і  дубляжів.

Позбуватися  помилок  зовсім  не  легко    коректно,
Минулих  захоплень  і  перших  моїх      некохань,
А  може  піти  по-англійськи?  Просто  й      ефектно,
ЗалИшивши  все  як  було,  без    прощань  і  зітхань.

“piano,  piano”  –  це  тиша  шепоче  у  вікна,
“presto”-    бігають  пальці  і  миша  моя  шарудить,-
Я  пишу  про  дощ    і  випадковість  зіткнень,
І  не  вмикаю  світла,  бо  боюся,  що    міль  залетить.

А  ранок  у  потугах  скиглить  уже  і    сіріє…
Нехай,  ще  допишу,  дарма,  що  уже    не  досплю,
Треба  правду  паперу  сказати  ,  хоч  це  безнадійно,
І    тремтять  мої  пальці  на  слові  останньому    «лю…»